заїбалося 5й день вскакувати о шостій, товкатися годину-півтори в маршрутці/метро/маршрутці щоб ще годин зо п`ять протовкатися в шаленій черзі із ошалілих матусь і розгублених діток, тіки для того щоб мати примарочну надію таки отримати вищу освіту в національному вузі.

 спекотно. нічим дихати. всі нервують, бігають, курять, кричать, роняють папки  і мінеральну водичку в скляних пляшечках

«а вы есть в списке? а вы заполнили? а купили? а вы тут не стояли! а это тот факультет? а какие у тебя балы?  а сколько платить будешь?  эй, тут моя доченька/сыночек стоит!!»

годі носитися коридорами з визгами. ваша дитинка в змозі самостійно подати документи до комісії. вас там ще бракувало з вашими істериками, криками і великими задами. лише переводите кисень, чужі і свої нервові клітини, і місце займаєте. якого і так там мало. зачекайте їх унизу, на вулиці, в туалеті, дома... лише, блядь, не біля кабінетів!!! переживаєте за дітей своїх? зробіть це краще дома. не псуйте життя іншим.  

накипіло.